У XIX столітті Торонто став незалежним містом зі своїм політичним режимом та системою освіти. Саме тоді корінні канадці та емігранти почали навчатися у школах. Спочатку їх було кілька, а потім була створена система державних та приватних шкіл. Як у цьому місті розвивалася середня освіта протягом кількох десятків років далі на toronto1.one.
Відкриття першої школи в Торонто
Історія середньої освіти у цьому місті розпочалася у 1807 році. Воно розвивалося завдяки діяльності політикам та громадським діячам. Першим кроком до навчання у школі стало те, що в Торонто почали проводити набір дітей для отримання знань про гуманітарні та точні науки. Кількість охочих їх отримати тоді становила лише 5 осіб.
На той момент у місті ще не було шкіл. Перші навчальні заняття для дітей проходили у будинку Джорджа Окілла Стюартана — настоятеля церкви Святого Якова. Згодом кількість нових учнів значно збільшилась. Саме тоді з’явилася проблема — для них не вистачало вільного місця. У 1812 році її допоміг вирішити політик Джон Стречен. Він зібрав кошти на будівництво першого середнього навчального закладу у місті. Це була двоповерхова будівля з великою кількістю класів. Там почали навчатись діти з 1816 року. Потім вона офіційно отримала назву «Середня школа Торонто». Відомо, що вона досі працює і є найстарішим і найпрестижнішим навчальним закладом у цьому місті.
Підготовка вчителів до навчання дітей
Після відкриття першої школи в Торонто почав збільшуватися попит на здобуття середньої освіти. У зв’язку з цим виникла потреба у професійній підготовці вчителів для організації освітнього процесу. Спеціально для цього за ініціативою державної влади Верхньої Канади у 1847 році в Торонто було відкрито педагогічну школу.
Вона знаходилася на вулицях Черч та Гулд у центрі міста. Нова будівля була розрахована на двохсот вчителів-стажистів та шестисот учнів. Незабаром цей навчальний заклад став освітнім центром та початком розвитку системи освіти в Торонто. Тут вчителі отримували знання та могли розвивати практичні навички шляхом навчання дітей, практикуючись у спеціальних класах. Вони були розчищені на 30-40 учнів. Заняття проходили щодня кілька годин у великих групах. У процесі навчання діти вперше почали використовувати підручники, зошити, навчальні ігрові матеріали та багато чого іншого, що допомагало їм освоювати нові знання.
Через кілька років за ініціативою керівництва педагогічної школи в Торонто було засновано кілька інших навчальних закладів, а саме: музей природної історії та витончених мистецтв, товариство художників та коледж Онтаріо. Після цього у Торонто розпочався новий етап розвитку сфери середньої освіти.
Створення системи державних шкіл
У 1841 році було прийнято шкільне законодавство завдяки ефективному діловому співробітництву представників Східної та Західної Канади. Також великий внесок у розвиток системи середньої освіти Торонто зробив канадський педагог, політик та адвокат Егертон Райерсон. У 1850 році він прийняв закон про створення в місті муніципальних виборчих шкільних рад з метою контролю за якістю середньої освіти в школах, збору коштів для їх фінансування. Коли рада була створена, у Торонто ще не було окремих будівель для тисяч учнів. Вони навчалися в орендованих приміщеннях невеликих залів та будинків. Їх розрізняли за номером та назвою вулиці, де вони знаходилися.
Для того, щоб створити для них і вчителів комфортні умови навчання, до кінця XIX століття в Торонто було відкрито багато шкіл, наприклад, Вестон (1857), Харборд (1892), Гамберсайд (1892). Більшість з них були побудовані в готичному стилі. Також були й інші школи, створені просто неба. Наприклад, лісова школа Хай Парк. Її ще називали навчальним центром для учнів, хворих на туберкульоз і тих, які страждають від недоїдання. Здебільшого там навчалися діти із малозабезпечених сімей до 1963 року. Після цього вони перейшли на навчання до приватних та державних шкіл.
З того часу в Торонто продовжувалося відкриття нових шкіл. Будівельний бум цих закладів відбувався на протягом 1960 – 1970 років. Тоді значно зросла чисельність населення, зокрема завдяки збільшенню кількості емігрантів.
1998 року шкільні ради кожного району були об’єднані в Окружну шкільну раду. Його представники вносили нові зміни до навчальної програми, фінансування бюджету шкіл, організації додаткових занять, виховної роботи та багато чого іншого.