Коли у 1953 році молодий чоловік українського походження з канадських прерій з’явився на порозі психіатричної лікарні Модслі в Лондоні, він тримав у руках не лише валізу, але й картину. Ця картина, моторошно деталізована і складна, називалася “Лабіринт” (The Maze). Вона була не просто художнім твором, а відчайдушною спробою візуалізувати розколоту свідомість і депресію, що поглинала його.
Цим молодим чоловіком був Василь Курилик (William Kurelek), і ця картина стала його криком про допомогу. Десятиліття по тому він стане одним із найулюбленіших і найоригінальніших художників Канади, а його дім і творча майстерня будуть у Торонто. Його історія — це не розповідь про богемного митця, а драма про титанічну боротьбу з внутрішніми демонами, яку він виграв завдяки вірі та невтомній праці – читаємо на сторінках toronto1.one.
Дитинство
Василь Курилик народився 3 березня 1927 року на фермі в провінції Альберта. Його історія тісно переплетена з двома хвилями української імміграції до Канади. Батько художника, Дмитро Курилик, прибув із Буковини у 1924 році. Натомість мати, Марія Гуцуляк, народилася вже в Канаді. Її родина належала до найперших українських переселенців, які осіли в країні ще в 1896 році. Василь був найстаршим із семи дітей у сім’ї.
Дитинство майбутнього митця було позначене важкою працею та суворими реаліями. Велика депресія змусила родину покинути зернову ферму в Альберті та перебратися на молочну ферму поблизу Стоунволла, Манітоби, де юний Василь відчував себе чужим і вдома, і в школі. З ранніх років хлопчик допомагав батькові, але його душа прагнула іншого. Він не мав хисту до механіки, що викликало постійне роздратування та гостру критику з боку прагматичного батька. Та найбільшим розчаруванням для Дмитра Курилика було бажання сина стати художником – заняття, яке він вважав марною тратою часу. Цей глибокий конфлікт з батьком та відчуття власної неповноцінності переслідували Василя протягом усього життя, ставши джерелом його глибокої депресії.
У пошуках себе: мистецтво, біль та віра
Наперекір волі батька, Курилик йшов за своїм покликанням. Після отримання ступеня бакалавра в Університеті Манітоби він поїхав вивчати мистецтво.
Його перший тривалий візит до Торонто відбувся на початку 1950-х, коли він недовго навчався в Коледжі мистецтв Онтаріо (нині OCAD University). Але внутрішній неспокій гнав його далі. Він подорожував до Мексики, до мистецької школи в Сан-Мігель-де-Альєнде. Але справжній переломний момент стався в Європі.
25-річний Василь переїхав до Англії й саме в цей час його боротьба сягнула дна. Він страждав від клінічної депресії, гострих нападів тривоги та хронічного болю в очах. У відчаї він добровільно звернувся по допомогу до психіатричної лікарні Модслі в Лондоні. Саме там, у стінах лікарні, він створив одну зі своїх найвідоміших ранніх робіт – “Лабіринт” (The Maze), похмуре та детальне зображення своєї змученої душі. На цій картині він зобразив автопортрет у розрізі: череп, розділений на відсіки, де в кожній “кімнаті” розігрується сцена його особистих страхів, травм і спогадів. Ця робота — відвертий і шоковий документ психічного розладу.
Його лікування продовжилося в лікарні Незерн (Netherne). Тут, у терапевтичних цілях, він працював з Едвардом Адамсоном, піонером арттерапії. Мистецтво стало для Курилика не просто покликанням, а й інструментом зцілення. Він виливав свій біль на полотно, створюючи потужні, сповнені символізму картини.
Саме в цей темний період, у 1957 році, він знайшов світло у вірі, навернувшись до римо-католицизму. Це навернення, яке він називав “найкращим, що з ним коли-небудь траплялося”, дало йому нову мету та надію. Він приписав своє зцілення Богові й почав працювати над грандіозною серією зі 160 картин “Страсті Христові за Євангелієм від Матвія”.
Тріумф у Торонто, або як майстер багетів став зіркою мистецтва
У 1959 році, після семи років у Англії, Василь Курилик повернувся до Канади й оселився в Торонто. Його шлях до визнання був нетиповим. Маючи досвід виготовлення рам для картин, він прийшов влаштовуватися на роботу до галереї Ісаака – однієї з провідних галерей міста. Щоб продемонструвати свої навички, він приніс власноруч зроблену раму, в яку для прикладу вставив одну зі своїх картин. Власник галереї, Ев Ісаак (Av Isaacs), був настільки вражений не рамою, а самим полотном, що замість роботи багетника запропонував Курилику персональну виставку.
Так у 1960 році відбулася його перша виставка, яка стала сенсацією. Торонто відкрило для себе унікального художника. Протягом наступних років Курилик утвердився як одна з найважливіших фігур канадського мистецтва. Він одружився з Джин Ендрюс, згодом народилося четверо дітей. Сім’я оселилася у районі The Beaches у Торонто, і їхній дім став його студією. Курилик був неймовірно дисциплінованим. Він працював з 5-ї ранку, створюючи сотні, а згодом тисячі робіт. Саме тут, у цьому місті, його талант розквітнув і отримав заслужене визнання.
Світи Василя Курилика: пам’ять, віра та апокаліпсис
Творчість Курилика можна умовно поділити на кілька головних напрямків, які часто перепліталися між собою.
- Українська спадщина та досвід іммігрантів. Курилик відчував моральний обов’язок задокументувати історію свого народу. Він створив величезні серії робіт, присвячені життю перших українських поселенців у Канаді. Такі картини як “Український піонер” (The Ukrainian Pioneer) або серія про свого батька “Дмитро” — це не просто ілюстрації, а епічні полотна про боротьбу, працю і віру. Він детально відтворював побут, працю на полях, святкування Різдва. Для української громади Торонто і всієї Канади він став літописцем, який перевів їхню усну історію на мову високого мистецтва.
- Ностальгія за преріями. Хоча Василь жив у Торонто, його серце часто поверталося до дитинства в Манітоби. Його найпопулярніші та найсвітліші роботи — “Зима хлопчика з прерії” (A Prairie Boy’s Winter, 1973) та “Літо хлопчика з прерії (A Prairie Boy’s Summer, 1975). Це картини, сповнені тепла і дитячих ігор (хокей, катання на санчатах, робота на фермі тощо. У 1970-х роках Курилик почав видавати книги, де його картини супроводжувалися простими текстами, які стали класикою канадської літератури, здобувши престижні нагороди, зокрема від New York Times.
- Релігійні та апокаліптичні бачення. Це найскладніша і найтривожніша частина його творчості. Курилик був переконаний, що світ стоїть на порозі морального колапсу та ядерної війни. Він створював великі, дидактичні (повчальні) картини, де показував наслідки гріха. Він міг зобразити пікнік у Торонто, а на задньому плані — ядерний гриб, що підіймається над містом (“This is the Nemesis”).
Повернення додому та вічна спадщина
Наприкінці життя мрія Курилика здійснилася – він відвідав землю своїх предків. У 1970 та 1977 роках він побував в Україні, на Буковині. Вражений красою краю, про який стільки чув від дідуся, він поспішав робити замальовки, щоб завершити картини вже в Канаді. Так народилася його знаменита “Буковинська серія” – полотна, сповнені любові до рідної землі.
Василь Курилик помер від раку 3 листопада 1977 року в Торонто. Художник був похований на кладовищі Mount Pleasant в українській вишиванці. Йому було всього 50 років. Попри таке коротке життя, він залишив по собі колосальний доробок — понад 7000 робіт. Його мистецтво кидало виклик модним течіям абстракціонізму 1960-х. Він був реалістом, оповідачем, моралістом. У 1976 році його нагородили найвищою цивільною відзнакою – Орденом Канади.
Його спадщина живе. Картини Курилика зберігаються в Національній галереї Канади, Художній галереї Онтаріо (AGO) в Торонто та багатьох інших музеях світу. Він залишився в історії як митець, що зумів поєднати глибоко особисті переживання – біль, віру, пам’ять про своє коріння – з універсальними темами людського буття. Для Торонто він назавжди залишиться художником, який приніс у метушливий мегаполіс тихе світло далеких прерій та незламний дух української душі.